Сьогодні Сашку Горонді немає й тридцяти, а в нього уже є свій упізнаваний бренд, за авторськими виробами якого сьогодні черги охочих клієнтів. Гаманці, сумки, торби, валізи, рюкзаки – від авторських виробів Horondi немає відбою у замовників. Та шлях до успіху був не простий.

Його історія – готовий сюжет для написання книги чи зйомок кінофільму: погана компанія, рання судимість, квиток на поїзд в один кінець. Та, несподівано для себе, віднайдений сенс життя в улюбленій справі.

Непросте дитинство

Життя з дитинства якось не склалося. Хлопець ріс без батька, його з молодшим братом виховувала матір. Підлітком потрапив під поганий вплив вулиці, і, коли, здавалося б, зав’яз назавжди, таки зумів проявити силу волі та вчасно опам’ятатися. Щоб відійти від криміналу, не придумав нічого кращого, як врятуватися втечею з рідного йому Мукачева. Сів на першу ж електричку та доїхав до геть чужого Львова. Перші місяці так і тинявся біля вокзалу, боячись відійти далеко. Поки було тепло, ночував на вулиці або на горищах сусідніх будинків, у пошуках поживи рився у смітниках. Як би тяжко не доводилося, братися за старе – красти задля легкого заробітку – навіть у думках не було.

Якось від одного безхатька довідався про благодійний притулок, прихисток для таких же зневірених у житті, як і він. Спершу сприйняв його скептично, та коли прийшов, то дуже швидко змінив свою думку. Сашкові дали одяг, їжу, дрібний заробіток та головне – повернули віру в себе.

Як давня мрія допомогла віднайти себе

Опановуючи нове ремесло, хлопець допомагав обтягувати меблі тканиною. Заняття, відверто кажучи, не дуже подобалася – наснаги додавала давня мрія. Сашко "хворів" модою: йому подобалися красиві та коштовні речі, які, щоправда, дозволити собі не міг. Єдиний варіант, як він вважав – це навчитися шити самому. Вечорами, після роботи, амбітний юнак мав можливість набивати руку на швейних машинках у майстерні.

Перший досвід з власним одягом був невдалим: бракувало навичок. Тож Сашко вирішив зосередитися на більш простих, як здавалося, сумках. Свої рюкзаки кравець-початківець шив "на око", без жодних викрійок та замірів – брав шмат тканини, яких валялося вдосталь, прикладав один до другого, придивлявся, експериментував. Навіть ескізів, зізнається, не мав, бо ж не вмів малювати. Покладався на багату уяву та інтуїцію.

Головне, чим керувався молодий майстер, – не бути схожим на інших; створити неповторний продукт, який би був практичним та доступним.

Поки Сашко Городні має чимало замовлень на гаманці, сумки, торби, валізи, рюкзаки. Можливо колись, вірить дизайнер, вдасться втілити мрію та створити власну лінійку одягу.