Історія успіху компанії OLPR почалась з багатоповерхівки у Києві, де двоє українців Павло Праник та Віктор Олексин шили на балконі своєї квартири на 9-му поверсі гаманці.

На той час вони обоє працювали у Києві торговими представниками, продавали найрізноманітніші товари – від ковбасних виробів і до миючої техніки. Та в якийсь момент прийшло відчуття, що потрібно докорінно змінювати життя.

У 2014 році Віктор Олексин нарешті піддався давньому зацікавленню і поставив амбітну мету – пошити шкіряне взуття. Оскільки досвіду та умінь у нього тоді жодних не було, з навчальних відео з Youtube та кількох експериментів спроба провалилася.

Тож хлопці вирішили для початку трохи опустити планку і спробувати щось простіше. Наприклад, аксесуари зі шкіри. Виготовлена власноруч галантерея їм подобалась, тож Павло та Віктор, маючи сім’ї, все ж зважилися ризикнути і перетворити хобі на власну справу.

 

 

Усі питання з просування та пошуку клієнтів взяв на себе родич Павло Праник. Справа рушила у "велике плавання" – вони почали отримувати замовлення зі США. Та виникла одна проблема – чекати щонайменше по 2 тижні на свій пакунок ніхто не хотів. Тож вони ризикнули вдруге – спакували швейну машинку і переїхали у Штати.

Вже тут з-під голки швейної машинки почали з’являтись ексклюзивні сумки, блокноти та гаманці. Згодом їм вдалось отримати бізнес-візу, а тепер у киян є чудовий просторий офіс на території колишньої бавовняної фабрики.

Лише за 2017 рік вони виконали 11 тисяч замовлень, загалом у їхньому "портфоліо" – понад 30 тисяч виконаних замовлень у всьому світу. Хлопці потрапили у топовий рейтинг на найбільшій світовій торгівельній платформі – Amazon.

Що цікаво, шкіру для своїх виробів вони закуповують на легендарній компанії "Horween Leather", яка працює за незмінними технологіями ще з 1905 року – дубить шкіру у ваннах з настоями кори дуба та каштану. До слова, засновником фабрики також виявився українець з Києва.

Тепер так і працюють – українська команда та шкіра з нехай далекими, але українськими коренями.

Їхніми клієнтами є переважно чоловіки – ті, які знають, що з часом шкіра буде витиратись, отримувати вінтажний вигляд, проте служитиме десятиліттями.

Хлопці ніколи не нашивають моделей наперед, адже крафтове виробництво дозволяє експериментувати, шукати нові рішення та втілення.

Робота перетворюється на ремесло, де головне завдання відшліфовувати майстерність, вдосконалювати кожен свій рух. Можливо, вони таки ще повернуться до першої ідеї зі взуттям і втілять її у реальність.